Artankara 6. Uluslararası Çağdaş Sanat Fuarı, kapılarını 12 Mart'ta ATO Congresium'da açıyor!
Опубліковано ARTAnkara Contemporary Art Fair Понеділок, 2 березня 2020 р.
All posts in Блог
ОГЛЯД ВИДАНЬ. ЖІНКИ І МИСТЕЦТВО / За матеріалами з відкритих джерел © Культурно-мистецька фундація Brovdi Art
ОГЛЯД ВИДАНЬ. ЖІНКИ І МИСТЕЦТВО
17
БЕРЕЗНЯ2019
Світ мистецтва тривалий час залишався суто чоловічим, він з’явився та існував у системі ними сформованих цінностей. Історично коротка мить жіночої участі привнесла в сучасне мистецтво нові смисли. Талановиті художниці, мистецтвознавиці, галеристки, арт-дилерки, видавчині блискуче пишуть нові сторінки історії мистецтва (хоча й чинять опір фемінітивам).
У наш огляд ми включили книги, що побачили світ саме завдяки таким жінкам, які активно формують сучасний арт-простір.
Видавництво «ArtHuss»
Марина Абрамович «Пройти крізь стіни»
Марина Абрамович – одна з найвідоміших художниць сьогодення. За її спиною велика особиста історія та невпинне розширення меж розуміння людини.
Це автобіографічна розповідь про життя художниці, котра працює в жанрі перформансу. Вона сповнена страху, болю, виснаження, небезпеки та безкомпромісного прагнення розширювати межі емоційного і духовного досвіду. Автобіографія може стати не лише ключем до розуміння Марини Абрамович, а й до новітнього мистецтва, історії постсоціалістичних країн і сучасності.
Книжка «Пройти крізь стіни» була опублікована англійською наприкінці 2016 року. Видавництво ArtHuss підготувало український переклад автобіографії зірки сучасного перформансу. Видання вийшло в серії Ukrainian Art Book та посіло високі позиції у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року 2018».
Видавництво «ArtHuss»
Бріджит Квінн «Неймовірні. 15 жінок, які творили мистецтво й історію»
У Видавництві ArtHuss світ побачила книга відомої мистецтвознавиці Бріджит Квінн «Неймовірні. 15 жінок, які творили мистецтво й історію» в перекладі на українську. Книга теж увійшла в сімку найкращих видань Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2018».
Історично жінки майже не мали місця у великому мистецькому каноні. Зважаючи на поступове зростання ролі фемінізму в сучасній культурі, авторка «Неймовірних» пропонує заповнити ці прогалини. Захопливо, дотепно, а часом і доволі в’їдливо, американська дослідниця історії мистецтва Бріджит Квінн оповідає про життя й творчість 15 неймовірних художниць із різних країн та епох – від XVII століття і дотепер. Це повчальна і вельми цікава книжка, доповнена репродукціями робіт, а також сучасними портретами героїнь розповідей, які створила популярна американська ілюстраторка Ліза Конгдон.
Видавництво Старого Лева
Франсуаза Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво»,
«Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття»
У Топ-100 найуспішніших жінок України за версією журналу «Новое время» 2019 року входить головна редакторка та співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.
Видавчиня чітко усвідомлює, наскільки важливим є продукування якісної дитячої літератури навіть на не зовсім дитячі теми. Так, у видавництві вийшли друком дві чудові книги французької мистецтвознавиці, письменниці Франсуази Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» та «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття».
У книгах у зручній та доступній формі авторка підказує, як навчити дітей «бачити» картину, розуміти її й відчувати. Це конспект, путівник, довідник і мистецький альбом водночас. Книга адресована не лише натхненним батькам і педагогам, які прагнуть змалку зацікавити дітей світом мистецтва, – вона й для тих допитливих читачів і читачок, які ніяк не знаходили часу його пізнати.
Видавництво «Фенікс»
Леся СМИРНА «100 NON. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві»
Нонконформізм XX століття як мистецький, соціокультурний феномен — неосяжна тема для дослідників мистецтва, літератури, загалом культурно-історичного тривання. Сучасний українець має уявлення про трагічні долі визначних діячів культури Алли Горської, Василя Стуса, Сергія Параджанова, про їхній спротив тоталітарній ідеології, однак нонконформізм у всіх його складнощах, суперечностях, небуденності ще належить осягнути.
Наприкінці 2017-го світ побачила монографія Лесі Смирної з програмною назвою «100-ліття нонконформізму в українському візуальному мистецтві», що одразу викликала зацікавлення та дискусії в мистецтвознавчих колах. Книга входить у шорт-лист Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2018» в номінації «Малярство/фотографія/пластика».
Поліграфічна компанія «Колір ПРО»
Орест Голубець, Олеся Дворак-Галік, Володимир Хижинський
«Сучасна українська кераміка ХІІ»
У 2018 році за співавторства відомої художниці, засновниці фестивалю сучасної кераміки «ЦеГлина» та галереї «ЦеГлинаАрт» Олесі Дворак-Галік поціновувачі мистецтва отримали нагоду ознайомитися з першим виданням книги-альбому «Сучасна українська кераміка ХІІ», у яку, зокрема, ввійшли твори талановитих співвітчизниць Беати Корн, Нати Попової, Ольги Пильник, Валентини Беро, Маріанни Вахняк, Яніни Миронової, Лесі Падун та власне Олесі Дворак-Галік.
Книга дає нові уявлення про мистецтво кераміки, що впевнено вписується в сучасні контексти.
У передмові до альбому доктор мистецтвознавства, професор Орест Голубець зазначає: «В цьому виданні представлена вагома частка креативного доробку молодої генерації українських керамістів… В їхніх композиціях дивним чином переплітаються впливи різноманітних мистецьких течій і явищ: від народного примітиву та гротеску – до сюрреалізму, конструктивізму, поп-арту та концептуалізму».
Видавництво Олександри Гаркуші
Михайло Сирохман «Павло Бедзір»
Кожну книгу, що народжується в її видавництві, Олександра Гаркуша плекає, як дитину. Чимало чудових видань про життя й творчість митців опубліковано саме завдяки фаховому підходу до процесу створення книги, ну і, звісно, природному витонченому смаку, притаманному творчим жінкам.
У 2018 році у рамках закарпатської обласної «Програми підтримки видання творів місцевих авторів, популяризації закарпатської книги та сприяння книгорозповсюдженню на 2018-2020 роки» було обрано та схвалено видання книги «Павло Бедзір» авторства Михайла Сирохмана, що стало реальністю у «Видавництві Олександри Гаркуші».
У книзі, міксуючи роздуми, спогади друзів та записи зі щоденника митця, подано життєвий і творчий шлях відомого закарпатського художника-шістдесятника, ужгородського авангардиста Павла Бедзіра. Його шлях — це відданість мистецтву і занурення у філософські вчення різних часів та народів. Павло Бедзір був «академією» в одній особі, крізь яку пройшло багато молодих художників. Окремий розділ у книзі присвячений дружині художника – талановитій мисткині Єлизаветі Кремницькій.
Завдяки Павлу Бедзіру, його дружині Лізі Кремницькій і художникові Ференцу Семану Ужгород належить до міст, де жила свобода творчості в тоталітарні часи і де не припинявся вільний розвиток мистецтва.
За матеріалами з відкритих джерел
© Культурно-мистецька фундація Brovdi Art
Арт-огляд CHERNOZEM про виставку “ТЕКСТУРА”
ЦеГлинаАрт: тактильно-душевные текстуры
20.02.2018
В марте ЦеГлинаАрт устроит новый фестиваль панно, пластов и малой пластики. Самое время напомнить — какое это особенное место на галерейной карте Киева и Украины. Лучшее напоминание — проект ТЕКСТУРЫ. Просто хочется взять за душу голыми руками — и гладить:
Наталка Борисенко — «Сонячні зайчики», 250х65, шиття
Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Морські квіти» із серії «Мексика», шамот, поливи, камінь
Олеся Дворак-Галік — композиція «рослини на рифах» із серії «Мексика», шамот, поливи
Наталка Борисенко — «Іній», 180х120, шиття
Наталка Борисенко — композиція «Три дерева», 150х40, шиття
«Три дерева» — фрагменти
Олеся Дворак-Галік — «Пігулки радості», 44х50, шамот, поливи, метал, пластик, фольга, дріт
Наталка Борисенко — «Рожева композиція», 76х743, шиття
Наталка Борисенко — «Зелена композиція», 76х73, шиття
Наталка Борисенко — «Біла композиція», 300х200, шиття
«П`ять років тому Наталка Борисенко запропонувала мені представити столиці мою персональну виставку. Після цієї важливої для мене події не виникало бажання робити персональні виставки , а хотілося втілити щось більш експериментальне і не таке звичне для глядача.»
Наталка Борисенко — «На куски», 63х78, шиття
Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Морські квіти» із серії «Мексика», шамот, поливи, дерево
Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Не будь плаский», шамот, поливи, фанера, метал, сілікон, керамічний порошок
«На весні 2017 року мені прийшла ідея зробити проект, в якій би поєдналися мистецтво глини і тканини, художньої кераміки і текстилю. Я запропонувала Наталці Борисенко поєднати в одному просторі наші роботи . Ми довго шукали назву проекту і врешті народилася «ТЕКСТУРА».»
Олеся Дворак-Галік — «Зародок», 38х57, шамот, дерево
Наталка Борисенко — «Дорога на захід сонця», 100х165, шиття
Олеся Дворак-Галік — «Розмова на двох», 38х125, шамот, поливи, дерево, акрил
Олеся Дворак-Галік — «КоралоКвітка» із серії «Мексика», 32х53, шамот, поливи
Наталка Борисенко — «Між краплинами», 110х215
«Ця назва говорить сама за себе: ми експериментували у своїх творах з відтворенням різних текстур, фактур, кольору — тільки я в кераміці, а Наталка в текстилі і всі наші представлені на проекті твори, дуже органічно перемовлялися, підсилювали і доповнювали один одного : вишивка, гобелени, колажі, розпис по тканині, інсталяції, скульптури, панно.»
Наталка Борисенко — «Чорне-Біле», 85х250, шиття
«Наші твори- це синтез філософських та художніх об`єктів, поєднаних концептуальною проблематикою. Ми обидві любимо працювати з різними площинами, різноманітними матеріалами, які доповнюють глину чи тканину.»
_______________________________________
“В ЄДНОСТІ ТА ПРОТИЛЕЖНОСТІ”
В єдності та протилежності
У галереї «ЦеГлинаАрт» відкрилася виставка «Текстура»
22 листопада, 2017 – 10:10
ОЛЕСЯ ДВОРАК-ГАЛІК. «ЗАМКНУТЕ КОЛО». ШАМОТ, ПОЛИВИ, МЕТАЛ; ЛІПЛЕННЯ (2016)
В експозиції представлені роботи двох відомих українських художниць Наталки Борисенко (експериментальний текстиль) та Олесі Дворак-Галік (професійна кераміка).
Цей арт-проект сприймається як доволі цікавий з усіх поглядів — і за своєю ідеєю, і її авторами. Перш за все, виставка викликає інтерес несподіваним «вторгненням» у це вже звичне для киян «царство кераміки»творів художнього текстилю, які, втім, почувають себе у просторі «ЦеГлинаАрт» доволі впевнено. Мистецтво тканини настільки органічно, майже «в любовному екстазі», поєдналося з мистецтвом глини, що є підозра — це не останнє їхнє «побачення» в галереї.
Безперечно, ця співзвучність текстилю і кераміки виникає не випадково. Киянки Наталія Борисенко та Олеся Дворак-Галік — випускниці Львівської національної академії мистецтв (у минулому — Львівський державний інститут декоративно-вжиткового мистецтва), і обидві у своїй творчості наслідують головні принципи львівської мистецької школи — такі, як увиразнений вектор етнічної і національної ідентичності, глибоке осмислення надбань вітчизняного та світового мистецтва, запозичення всього найкращого з авангардних течій у поєднані з національними традиціями. І хоча ці дві талановиті пасіонарні жінки-творці є самодостатніми й суверенними художницями, кожна з яких на виставці показує самобутність свого мистецького обличчя разом з особистим та емоційним переживанням світу, однак вони є творчими однодумцями, які йдуть, хоч і різними стежками, проте, все ж, схожими формально-художніми шляхами.
Львівська alma mater привчила їх (Н. Борисенко в 1970-х — на відділі художнього текстилю, а О. Дворак-Галік у 1990-х — на відділі художньої кераміки) не боятися образно-пластичних експериментів, що дає змогу мисткиням тепер сміливо балансувати на межі конкретного та умовного, фігуративу та абстракції як у текстильних, так і в керамічних композиціях. Тому експериментальний емоційний текстиль пані Наталії та авангардна темпераментна кераміка пані Олесі, які захоплюють внутрішньою художньою свободою їхніх авторів, не суперечать в експозиції «ЦеГлинаАрт», а чудово витримують сусідство і збагачують одне одного.
НАТАЛКА БОРИСЕНКО. ПАННО «ДОРОГА НА ЗАХІД СОНЦЯ».
ФРАГМЕНТ. ТКАНИНА; КОЛАЖ, ШИТТЯ (2017)
Поняття текстури в мистецтві доволі широке й багатозначне, про що свідчать і твори Н. Борисенко та О. Дворак-Галік: переважно абстрактні композиції, які заряджені динамічною енергією, ритмом, рухом, які приваблюють злагодженістю кольорових поєднань, а гармонія та колір разом з характеристиками його яскравості — це головні складові поняття текстури, яку жіночий творчий тандем поклав у основу ідеї свого арт-проекту.
Відомо, що текстуру зображення можна створювати штучно — у вигляді структур із графічних знаків, шрифтів, відрізків ліній, фрагментів трансформованих геометричних фігур. Так, великомасштабна керамічна інсталяція «Не будь плаский», яка привертає до себе увагу в центрі експозиції, а також декоративні композиції «Керамічний механізм», «Замкнуте коло», «Розмова на двох», скринька «Котушки» (усі із шамоту, декорованого яскравими поливами, в техніці ручного ліплення), побудовані на різноманітних варіаціях форми кола та овала з виразними текстурами і фактурами, які постали в художній уяві Олесі Дворак-Галік і талановито відтворені нею в експонатах виставки.+
Різнокольоровими геометричними фантазіями марить і Наталка Борисенко у своїх монументальних за розмірами текстильних панно: «Дорога на захід сонця», «Зелена композиція», «Рожева композиція», «В крапочку», які майстерно виконані художницею в її авторській техніці на межі колажу й шиття.
На виставці переконуємося, що текстура є важливим елементом і зображень у природі, знайдених нашими мисткинями в структурних елементах листя дерев (Н. Борисенко. Триптих-панно «Три дерева». Тканина; колаж, шиття), екзотичних рослин та квітів (О. Дворак-Галік. Декоративна пластика «Рослини на рифах», «КоралоКвітка», «КоралоКактус» — усі із серії «Мексика». Шамот, поливи, ліплення).
Око митця легко розпізнає текстуру хмар, води ба навіть, сонця (Н. Борисенко. Декоративні панно «Між краплинами», «Водна гладінь», «Сонячні зайчики». Усі — бавовна, розпис, гарячий батик), що не може не дивувати пересічного глядача.
Слово «текстура» з латини перекладається як «тканина», «зв’язок», «будова». І саме ці слова, напевно, є ключовими до розуміння «артівської» ідеї, якою захопилися Олеся Дворак-Галік і Наталка Борисенко. Проте головне, що в експозиції вибудовується атмосфера гармонії мистецтва тканини та кераміки — двох потужних видів сучасного професійного декоративного мистецтва України, яке розвивається в руслі загальноєвропейського художнього процесу, проте на тлі шанобливого ставлення до історичних традицій національного образотворення.
Рубрика:
Газета:
Двоє українських художниць Олеся Дворак-Галік та Тетяна Василенко представлять Україну на Berlin Art Week
Таня Василенко, Структура кольору із серії BOTANY
У німецькій столиці з 15 по 17 вересня в рамках Berlin Art Week 2017 пройде 14-тий арт-ярмарок сучасного мистецтва Berliner Liste, в якому візьмуть участь двоє мисткинь з України – живописець Таня Василенко та художник-кераміст Олеся Дворак-Галік.
В цьому році Berliner Liste відбудеться в самому центрі Берліна на території колишнього поштового вокзалу Postbahnhof. На арт-ярмарку буде представлено 85 галерей з 37 країн, які покажуть шанувальникам мистецтва велику кількість робіт різних стилів та технік, від класичного живопису, скульптури та графіки до відео-арту та перформансів.
Таня Василенко, Лінійне сприйняття із серії BOTANY
Таня Василенко представить роботи з трьох своїх серій: «6 почуттів», «Час» та «#BOTANY». За словами художниці, дві серії з яких ще не були представлені в Україні. «Ми ведемо міжнародну співпрацю вже на протязі декількох років. В цьому році вирішили брати участь в арт-ярмарках різних країн світу. Berliner Liste став першим місцем, де ми покажемо на виставці свої твори міжнародній аудиторії та матимемо чудову можливість поспілкуватися та обмінятися творчим досвідом із галереями та митцями, які братимуть участь в цьому заході», — розповіла ArtsLooker художниця Таня Василенко.
Олеся Дворак-Галік, КоралоКактус із серії Мексика
Художниця-кераміст Олеся Дворак-Галік покаже у Німеччині серію своїх робіт «Мексика», які були створенні під враженнями від поїздки в далеку країну. Глядачі зможуть побачити нові роботи під назвою «КоралалоКактус», «Сомбреро», «Беліз» та «КоралоКвітка».
Олеся Дворак-Галік, Осіннє дерево
«Мексика виявилася цікавою і своєю історією, і природою, старою архітектурою і поверненням культурних традицій у сьогодення, мови, яку винищили Іспанці, і ще можна довго описувати, що вразило там, але важливо те, що відбулося після повернення до дому. В майстерні я дозволила собі попрацювати без ескізів, без розрахунків, тільки інтуїтивне ліплення, повна свобода», — говорить Олеся Дворак-Галік.
ART UKRAINE про фестиваль “ЦеГлина”
Олеся Дворак-Галік: «Ми працюємо, щоб представляти столиці мистецтво керамістів»
Своє п’ятиріччя святкує фестиваль сучасної кераміки «ЦеГлина». ArtUkraine поговорив із його засновницею, керамісткою Олесею Дворак-Галік, про діяльність однойменної галереї, ініціативність у культурі й про те, як формувати тренди в мистецтві.
Олесю, розкажіть, з чого починалася ваша організаторська діяльність стосовно виставок кераміки в Києві?
Коли в 2012 році в Музеї сучасного мистецтва, що базувався тоді на вул. Глибочицькій, відбулася моя перша персональна виставка «В ритмі сонця», для мене було несподіваним, що її відвідало багато незнайомих людей. Це надихнуло. Тому я залюбки організувала разом із Оксаною Білоус фестиваль «Сучасна кераміка в урбаністичному просторі», який відбувся на території колишньої швейної фабрики на вул. Боричів Тік в рамках проекту «Літо на «Юності». Тоді часи О. Білоус презентувала виставки предметного дизайну в P.ART.COMі, і я співпрацювала з її галереєю. Вона хотіла організувати показ кераміки і скла під відкритим небом, на зразок «Фестивалю скла і кераміки на траві» у Санкт-Петербурзі. А я запропонувала зосередитися на кераміці, бо саме її мені хотілося розвивати. Ми намагалися представити садово-паркову пластику, монументальну скульптуру і інсталяції з кераміки. Так стартував наш перший проект, що заклав основу «ЦеГлині».
Фестиваль Сучасної кераміки в урбаністиному просторі
Після закриття галереї «Гончари» на Андріївському не було великих проектів (окрім персональних та виставок Спілки художників), де показували б багато кераміки. Це теж стало для вас поштовхом?
Зазначу, в галереї «Гончари» у дворі була ще виставкова зала, про яку мало хто знав, де теж експонували кераміку, але художників не піарили. Я про неї дізналася лише тому, що там виставлявся Володимир Хижинський. Фактично ми започаткували фестиваль через те, що мені самій не було в Києві проекту, в якому я б із задоволенням брала участь. До виставок сучасного живопису і скульптури нас керамістів не допускають, бо наше мистецтво сприймають як другорядне. А мені весь час хотілося заявити, що у керамістів є не менш цікаві твори, і ми можемо робити і contemporary, і що завгодно. Хотілося показати різноплановість сучасної художньої кераміки, об’єднати професійних керамістів. Але п’ятирічний досвід показав, що це утопія. Насправді, коли люди об’єдналися, то зрозуміли, що їм потрібно рухатися у різних напрямках. Відмежувався посуд і ужиткова кераміка, яка знову набула популярності, бо люди повертаються до використання керамічного посуду у побуті. Оскільки мистецтво мало продається, у багатьох керамістів немає стимулу його робити. Їм легше виготовити посуд на замовлення і швидко отримати дохід, ніж займатися творчістю. Хоча деякі майстри продовжують творити незалежно від того, продається робота чи ні. Кожен рік після того, як ми провели фестиваль, багато людей чекає, що наступного року ми покинемо цю справу через складнощі організації і фінансування.
А ми навпаки, чекаємо, коли буде наступний…
Так, і коли я зрозуміла, що є люди, які чекають на наступний, я собі дала установку, що буду продовжувати фестиваль, поки мені буде цікаво.
«ЦеГлина» (2014)
Як ви будували смислове наповнення фестивалю, обирали тему?
Кожен рік ми намагаємося закласти у фестиваль якусь соціальну складову. Ідеєю першого фестивалю був показ кераміки на вулиці. Однак виявилося, що у нас мало художників, які створюють композиції, здатні витримати навантаження вуличної атмосфери. І ми перейшли в приміщення. Другий захід отримав назву «ЦеГлина» (2014) і відбувся у виставковій залі НСК «Олімпійський». Метою фестивалю було представлення ВУЗів України, які навчають мистецтву кераміки. Ми показали дипломні роботи студентів Національної Львівської академії мистецтв і Львівського коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Я запросила співкуратором Юлію Островську для того, щоб забезпечити мистецтвознавче підґрунтя і фіксувати цю подію. Долучилася і Зоя Чегусова, яка написала аналітичну статтю. Вона нас завжди підтримує, намагається відвідувати наші виставки, надати свою пораду. Приємно, що нас приїздили привітати науковці із Опішні і Полтави. Третій фестиваль (2015) ми провели вже не в міському просторі або сучасній залі, а в музеї «Духовні скарби України». Це теж був цікавий досвід, адже ми вважаємо кераміку високим мистецтвом і прагнемо долучитися до класичної спадщини. Після виставки найкращі твори поповнили колекцію музею, були представлені на аукціоні «Корнерс».
І так несподівано народився арт-простір «ЦеГлинаАрт», який прийняв четвертий фестиваль…
Річ у тім, що в музеї «Духовні скарби України» дуже велика виставкова зала (600 кв. м), а з кожним роком цікавих робіт для показу все менше, і важко зібрати масштабний проект. Менше представлено напрямки, які ми хотіли б розвивати (інсталяції, арт-об’єкти), не бачимо творчих експериментів молоді. Відсіялися деякі митці, бо ми вимагаємо участі у фестивалі новою роботою. Можливо, ці речі відбуваються природно. Хтось народжує діток і відходить від професійної справи. Хтось через фінансові проблеми не має можливості обпалювати. Деякі не хочуть, щоб їх твір відбирали, хоча насправді, проводячи відбір, ми відсікаємо непрофесійну кераміку або ту, що не відповідає меті фестивалю. Фестиваль намагається презентувати і пропагувати сучасне мистецтво, зроблене в останні один-два роки. Ми хочемо, щоб митець розвивався, йшов в ногу з часом, експериментував, придумував щось нове.
“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”
До того ж, мабуть вже назріла необхідність перейти в свій простір. Нинішній я планувала задіяти як свою власну майстерню-галерею. Потім вирішила − нехай фестиваль проходитиме у меншому за площею приміщенні (200 кв. м), але тут будуть показані кращі твори однодумців, людей, які працюють в команді, готові іти разом на будь-які проекти. Зі мною колеги – Гія Міміношвілі, В. Хижинський, Юрій Мусатов – які розуміють, що є спільна справа – наша професія – сучасна кераміка, і ми намагаємося рухатися до однієї мети. Ми дуже різні індивідуальності і митці, але можемо домовлятися про співпрацю, висловлюватися стосовно наших робіт одне одному і не ображатися. Ми домовилися, що будемо розвивати проект разом допоки в нас є інтерес.
Ваше мистецьке угрупування збирається і обговорює наступні проекти разом?
Яким має бути наступний фестиваль, напевно, вирішую я, тому що хтось один має взяти на себе місію генератора ідей, відповідальність за рішення, систематично організовувати нові проекти. Коли в серпні 2016 року ми відкрили галерею фестивалем, відвідувачі запитували, що ми плануємо наступного разу. Це спонукало проводити поміж фестивалями виставки і показувати різну кераміку. Оскільки ми називаємо себе професіоналами, то можемо розвинути будь-яку тему. Ідей завжди багато, дехто хотів би бачити і персональні виставки, але їх готувати довго, складно зреалізувати творчо і матеріально, адже потрібно спромогтися заповнити великий простір.
Мистецький Арсенал, Скульптурний салон, 2015
Стежачи за виставками галереї, я помітила, що не всі автори мають справу зі скульптурою, так само, як з пластами, мініатюрою. Який проект був найвдалішим за ідеєю, втіленням, якістю робіт, цікавістю до нього відвідувачів?
Кожен раз – це інші емоції і твори, інші проблеми і їхнє вирішення. Цікавість до нового проекту залежить від того, як був зроблений попередній. Для мене немає різниці: працювати із площиною або з об’ємом. Мені здавалося, тема панно буде благодатною, а виявилося, немає що показувати. Часто художники створюють речі на замовлення, і вони розходяться з майстерні. Не всі розуміють, як працювати із пластами. Приходиться пояснювати, що на пласті так само можна передати ідею, як у живописі, тільки керамічними фарбами. Скульптурних робіт, особливо абстрактних форм, за останні п’ять років стало більше. Цікаво спостерігати, як увесь час видозмінюється посуд Г. Міміношвілі і Ю. Олійника. Художники кожного разу додають щось нове і вписуються у різні за тематикою виставки. Пересічні люди іноді не уявляють, які трансформації форми переживає кераміка, бо їм немає де це побачити в звичайному житті.
Наразі ваш арт-простір – єдиний в Києві, який спеціалізується на експонуванні художньої кераміки. Свою нішу ви зайняли, у вас з’явилося певне коло прихильників-відвідувачів.
Так, багато різних людей. Ми хвилювалися, що в нове місце, до того ж, розташоване у промзоні, ніхто без спеціальної реклами не піде. Виявилося, люди приходять сюди цілеспрямовано. Деякі відвідують наші проекти, починаючи від першого фестивалю, деякі відслідковують саме фестиваль.
“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”
В інших містах України є подібні галереї або керамічні проекти?
Я не знаю галерей, які б відстежували розвиток сучасної кераміки, організовували аналогічні заходи. Навіть у Львові, де багато керамістів, таких консолідуючих проектів немає. Окремі речі виставляються з-поміж інших різновидів мистецтва живопису, скульптури, на персональних виставках, «Весняному салоні». В Ужгороді так само кераміку виставляють у галереях. З 2014 року у Чернівцях проходить Міжнародний пленер художньої кераміки «Буковина». До речі, деякі митці саме на ньому дізналися про нашу галерею.
“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”
Щодо Києва, ми завжди приймаємо участь у виставках секції декоративно-прикладного мистецтва Спілки художників. Якщо брати загальноукраїнські виставки у Будинку художника, потрапити туди сучасному мистецтву дуже важко. Там віддають перевагу традиційному або фолк-напрямку. Нещодавно ми брали участь в скульптурному проекті CORPUSCOLUM, де показують абстрактні скульптури і куди активно запрошують керамістів, які, до речі, становлять половину експонентів. Вважаю великим прогресом з боку організаторів заходу залучення не класичних скульпторів, а людей, які працюють з об’ємом, не має значення, в якому матеріалі. Наприкінці квітня я експонувала свої скульптури на ленд-арт проекті «Ландшафтна весна 2017», що відбувся у Національному ботанічному саду ім. Н. Гришка. Таким чином, в Україні є проекти, де кераміст може застосувати свої здібності, але специфічного всеукраїнського немає. Раніше єдиним центром, де було професійне середовище, куди я могла приїхати поспілкуватися з керамістами, була Опішня.
Виставка “Вічне коло”
“ЦеГлина”
Опішняни могли б презентувати у вас свої проекти і вас запрошувати до себе.
Звісно. Цього року, напевно, вперше відбувся деякий поступ: мене та інших потужних керамістів (Світлану Пасічну, В. Хижинського, Сергія Радька, Нелі Ісупову) запросили бути членами журі на Бієнале кераміки, що відбудеться влітку 2017. Ми погодилися на їхні умови: не брати участі в конкурсі, лише відбирати твори і експонуватися в спільній виставці. Насправді це дуже хороший досвід, бо я заінтригована: чи впізнаю почерк колег, адже участь у конкурсі буде анонімною. Опішняни теж вимагають нових робіт і переможця нагородять грошовою премією. Цікаво, чи грошовий приз стане стимулом для художників зробити своєрідний твір. Знову ж таки, в усьому світі бієнале проходять переважно у великих містах, відомих центрах або столицях. А хто зможе приїхати на бієнале до Опішні? Дорога туди складна.
Чого ви мрієте досягти у своїх проектах?
Я все-таки мрію брати участь у якості митця в спеціалізованих керамічних заходах в Україні і за кордоном. Звісно, я хочу представляти «ЦеГлину» у світі на міжнародних виставках, але наразі це складно, бо по-перше, мій проект має пройти конкурсний відбір, по-друге, потрібно заручитися серйозною фінансовою підтримкою. Сподіваюся, нам вдасться зробити з української художньої кераміки потужне явище, відоме не лише у нас в країні, а й у світі.
Олеся Дворак-Галік