All posts tagged фото

Відкриття персонального проєкту “art/teka” в Національному музеї українського декоративного мистецтванародного

 

01 жовтня о 17.00 у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкривається виставковий проект який презентує мистецькі пошуки та здобутки відомої художниці-керамістки Олесі Дворак-Галік.
В експозиції представлені скульптурна пластика, живопис, тематичні керамічні пласти, фото та відео, інсталяції. Авторка звертається до вічної теми пізнання світу та еволюції людської свідомості. Розвиток та вдосконалення особистості, пошуки свого місця у швидкомінливому сучасному просторі, значення культурного середовища, книжкової мудрості та мистецької краси у становленні людини – це поле дослідження та натхнення художниці. Небайдужа, цілеспрямована, з активною життєвою позицією, Олеся закликає до вдумливого ставлення до мистецтва, культури, уваги до близьких людей. «Кожен із нас пише свою книгу життя», – стверджує вона. Проєкт «art/teka» – це перш за все – роздуми про життя та його наповнення для кожної людини.
Олеся народилася в Ужгороді. Ще в дитинстві батьки віддали доньку до образотворчої студії Золтана Баконія, згодом, значну роль у формуванні особистості відіграли педагоги Людмила Аверкієва, Павло Балла та Надія Дідик. Олеся закінчила Ужгородське училище прикладного мистецтва та Львівську національну академію мистецтв (відділ кераміки).
Улюбленими темами художниці є людина та природа, соціальні та політичні проблеми. Вона є прихильницею просторових композицій, при створенні яких органічно поєднує різні матеріали – кераміку, дерево, метал, текстиль, вторинну сировину тощо. Мисткиня створює арт-об’єкти, що переважно не пов’язані з ужитковістю. Їм притаманна експресія, що досягається завдяки незвичним формам творів. Художниця використовує різнофактурність декорування, геометричну та рослинну орнаментику, грає з формою та кольором.
Олеся Дворак-Галік стала співзасновницею фестивалю «Сучасна кераміка в урбаністичному просторі» – першого мистецького українського проєкту, що заклав фундамент щорічного Всеукраїнського фестивалю сучасної кераміки «ЦеГлина» (від 2013 р.). Значним досягненням Олесі стало створення у 2016 році арт-простору «ЦеглинаАрт», під дахом якого мисткиня, як вправний менеджер, кожного року об’єднує українських керамістів у тематичних виставкових проєктах. Ці акції посіли поважне місце в культурному середовищі України та творчості художників-керамістів. Художниця продовжує генерувати ідеї та згуртовувати навколо себе професіоналів-однодумців і шанувальників мистецтва кераміки.
В планах мисткині – нові проєкти та міжнародний культурний обмін.
Олеся Дворак-Галік – член Національної спілки художників України, учасниця художніх виставок в Україні та за кордоном. Її твори зберігаються в колекціях музеїв України, а також у приватних збірках.
Виставка триватиме до 25 жовтня включно 2020 року.

5 українських арт-брендів, які практикують ресайклін

Анна Вакуленко вместе с дизайнером интерьера и эксперткой по коллекционному дизайну Александриной Лукач говорим об украинских креаторах, которые в своем ремесле исповедуют этичный по отношению к ресурсам и природе подход.

Александрина Лукач

Традиционно для Marie Claire август — месяц, посвященный карьере, творческим поискам и реализации своих талантов. Для того, чтобы найти свое призвание, необходимо попробовать себя в нескольких сферах. Лишь тогда, поэкспериментировав и разобравшись в себе, можно начинать уверенный путь к успеху. Женщины задействованы практически во всех отраслях деятельности, и одна из них — дизайн интерьера. Рассказываем вдохновляющие истории о девушках, которые создают современные шедевры и практичные составляющие наших жизней.

Во всем мире художники, дизайнеры и архитекторы все чаще используют в своих работах промышленные и природные отходы, тем самым подчеркивая влияние человека на благополучие планеты. Уверена, что именно такие продукты сегодня важны и востребованы. Здорово, что и среди украинских творцов есть те, кто ставит применение утильсырья во главу угла своей практики и старается повторно использовать ресурсы, сокращать потребление и перерабатывать. С некоторыми из них мне посчастливилось дружить и работать. А кое-кто появился на моем радаре относительно недавно – благодаря масштабному декораторскому проекту DecodingProject, реализованному в прошлом году. Задача состояла в том, чтобы трансформировать классический интерьер и придать ему новое актуальное звучание за счет предметов современного искусства и коллекционного дизайна. Так в процессе работы мне открылись десятки новых имен в кругах украинских мастеров. Но если говорить о тех арт-брендах, которые стремятся снизить негативное воздействие человека на окружающую среду и разделяют принципы эко-сознательного подхода в своем творчестве, то вот мои любимые:

Наташа Егорова (Tasha Oro) 

Бренд Tasha Oro начался с эксклюзивных украшений. Наташа создавала предметы из вторсырья еще когда переработка не была глобальным трендом. Основной материал для ее аксессуаров – винтажная резина, остатки советского автопрома. Затем появилась коллекция тотемов, где брутальные резиновые элементы контрастировали с аристократичными артефактами из «бабушкиного сервиза». Предметы, созданные Наташей, постепенно росли в размерах. Я несказанно радовалась этому, ведь теперь их можно ставить в интерьер! Так, скульптура «Лялька-мотанка», ставшая частью моего проекта DecodinProject, ростом около метра. В ней заключены два резиновых мяча, несколько колес и велосипедных камер, фарфоровый молочник, эмалированная миска с остатками рисунка на боку. Собранные воедино, эти вещи смотрятся настолько элегантно и интеллектуально, что разглядывать их можно часами.

Читай также: Когда необходима консультация психолога, или Помогают ли психотерапевты на самом деле сохранить семью

Олеся Дворак-Галик

Олеся создает скульптуры из шамота, совмещая его с фанерой, пластиком и другими материалами, которые по сути являются отходами от других ее проектов. Вместо того, чтобы отправиться на свалку, они превращаются в предметы искусства. Это просто волшебство какое-то: Олеся смотрит на треугольный обрезок пластика и видит в нем нечто совершенно новое, например, диплодока! Так, кстати, родилась одна из ее работ об экологии: художница представила того самого последнего динозавра, который съел всю зелень на планете. Ну и хочется отметить, что именно Олесе и ее галерее ЦеГлинаАрт Украина обязана оформленным комьюнити тех, кто профессионально работает с современной керамикой.

Алла Жмайло (A L L A Z H M A Y L O)

Изначально я знала Аллу как автора потрясающих массивных украшений, которые так любит культурная интеллигенция Киева. В творческих кругах они выполняют роль, которую когда-то играли фамильные кружева в костюме, обозначающие принадлежность их носителя к некому сословию. Но одно дело украшения, а совсем другое – интерьерный декор, который стал еще одним уровнем реализации талантов художницы. По моему заказу Алла создала несколько масштабных интерьерных инсталляций, настенных панно и декоративных ранеров на кухонный стол. Их основа – садовая сетка, а черные, местами позолоченные квадратики, создающие узор – фрагменты резины старых автомобильных покрышек. Когда-то части огромных фур, они переродились и стали искусством. Удивительная трансформация, когда автор выбирает сетки и покрышки для осмысления традиционного украинского рушныка, вызывает во мне искренний восторг.

Читай также: Fashion-династия: Какие модели стали популярными благодаря протекции

Юлия Яланжи (Yalanzhi Objects)

Одесситка Юлия Яланжи давно известна многим благодаря своей живописи. Но года три назад она расширила сферу своего творчества и вскоре представила новый проект – арт-объекты в технике папье-маше. Это и настенные панно, и инсталляции, и узнаваемые подвесные лампы, собранные гроздями. Все это создается из бумажного вторсырья. Поверхность получается упругой, прочной, довольно легкой и фактурной. На фото – одна из моих самых любимых работ Юлии. Эту абстрактную скульптуру я отношу к коллекционному дизайну. В ней есть загадка и выразительный характер, а еще отличные пропорции, масштаб и приятный натуральный оттенок. Материал папье-маше похож то ли на сланец, то ли на керамику. Нужно хорошенько присмотреться, чтобы понять, что это на самом деле. Образ, запечатленный в скульптуре, напоминает мне что-то из подводного мира. В нем заключено нечто своеобразное и непостижимое, уникальное и ценное в своей целостности.

 

Наталья Буланова и Дмитрий Андреянов (Staritska maysternya)

 

Бренд крафтовой мебели и декора Staritska maysternya – это детище двух потрясающе талантливых людей – дизайнера Натальи Булановой и столяра Дмитрия Андреянова. В качестве материала они используют деревья, погибшие от старости или в результате стихийных воздействий. Свои предметы они изготавливают вручную, проявляя естественную красоту древесины, ее уникальную фактуру, узор и форму. Мастерская находится на хуторе в Житомирской области. Когда я приезжала туда, Наталья провела для меня экскурсию. Я не переставала восхищаться качеством материала, а также талантом мастеров и трепетом, с которым они относятся к каждому куску дерева. В Staritska maysternya его не используют, а превозносят. Просто всматриваются в каждый фрагмент и сразу понимают, что за предмет из него получится. То, что может показаться кому-то дефектом – становится отпечатком жизни, элементом истории. Следы шашеля или какой-то скол обрабатывается и подаются таким образом, что становятся отличительной чертой и достоинством предмета. Нужно иметь особенное видение, чтобы вытащить из предмета вот эту уникальность, его природную особенность и умело подчеркнуть ее. Мебель из такого сырья уже сложно назвать просто деревянной, это произведения искусства, авторами которого является природа и время.

Арт-огляд CHERNOZEM про виставку “ТЕКСТУРА”

ЦеГлинаАрт: тактильно-душевные текстуры

Viktor Griza 20.02.2018

dscn9751

В марте ЦеГлинаАрт устроит новый фестиваль панно, пластов и малой пластики. Самое время напомнить — какое это особенное место на галерейной карте Киева и Украины. Лучшее напоминание — проект ТЕКСТУРЫ. Просто хочется взять за душу голыми руками — и гладить:

dscn9711

Наталка Борисенко — «Сонячні зайчики», 250х65, шиття

Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Морські квіти» із серії «Мексика», шамот, поливи, камінь

dscn9715

Олеся Дворак-Галік — композиція «рослини на рифах» із серії «Мексика», шамот, поливи

Наталка Борисенко — «Іній», 180х120, шиття

dscn9720

Наталка Борисенко — композиція «Три дерева», 150х40, шиття

dscn9723

dscn9724

dscn9725

«Три дерева» — фрагменти

dscn9732

Олеся Дворак-Галік — «Пігулки радості», 44х50, шамот, поливи, метал, пластик, фольга, дріт

dscn9727

Наталка Борисенко — «Рожева композиція», 76х743, шиття

dscn9730

Наталка Борисенко — «Зелена композиція», 76х73, шиття

dscn9737

Наталка Борисенко — «Біла композиція», 300х200, шиття

dscn9736

«П`ять років тому Наталка Борисенко запропонувала мені представити столиці мою персональну виставку. Після цієї важливої для мене події не виникало бажання робити персональні виставки , а хотілося втілити щось більш експериментальне і не таке звичне для глядача.»

dscn9739

Наталка Борисенко — «На куски», 63х78, шиття

Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Морські квіти» із серії «Мексика», шамот, поливи, дерево

dscn9741

Олеся Дворак-Галік — інсталяція «Не будь плаский», шамот, поливи, фанера, метал, сілікон, керамічний порошок

dscn9742

dscn9743

dscn9744

«На весні 2017 року мені прийшла ідея зробити проект, в якій би поєдналися мистецтво глини і тканини, художньої кераміки і текстилю. Я запропонувала Наталці Борисенко поєднати в одному просторі наші роботи . Ми довго шукали назву проекту і врешті народилася «ТЕКСТУРА».»

dscn9746

dscn9747

dscn9749

dscn9756

Олеся Дворак-Галік — «Зародок», 38х57, шамот, дерево

Наталка Борисенко — «Дорога на захід сонця», 100х165, шиття

dscn9760

Олеся Дворак-Галік — «Розмова на двох»,  38х125, шамот, поливи, дерево, акрил

dscn9770

Олеся Дворак-Галік — «КоралоКвітка» із серії «Мексика», 32х53, шамот, поливи

Наталка Борисенко — «Між краплинами», 110х215

dscn9773

dscn9777

«Ця назва говорить сама за себе: ми експериментували у своїх творах з відтворенням різних текстур, фактур, кольору — тільки я в кераміці, а Наталка в текстилі і всі наші представлені на проекті твори, дуже органічно перемовлялися, підсилювали і доповнювали один одного : вишивка, гобелени, колажі, розпис по тканині, інсталяції, скульптури, панно.» 

dscn9790

Наталка Борисенко — «Чорне-Біле», 85х250, шиття

«Наші твори- це синтез філософських та художніх об`єктів, поєднаних концептуальною проблематикою. Ми обидві любимо працювати з різними площинами, різноманітними матеріалами, які доповнюють глину чи тканину.»

_______________________________________

“В ЄДНОСТІ ТА ПРОТИЛЕЖНОСТІ”

В єдності та протилежності

У галереї «ЦеГлинаАрт» відкрилася виставка «Текстура»
22 листопада, 2017 – 10:10
ОЛЕСЯ ДВОРАК-ГАЛІК. «ЗАМКНУТЕ КОЛО». ШАМОТ, ПОЛИВИ, МЕТАЛ; ЛІПЛЕННЯ (2016)

В експозиції представлені роботи двох відомих українських художниць Наталки Борисенко (експериментальний текстиль) та Олесі Дворак-Галік (професійна кераміка).

Цей арт-проект сприймається як доволі цікавий з усіх поглядів — і за своєю ідеєю, і її авторами. Перш за все, виставка викликає інтерес несподіваним «вторгненням» у це вже звичне для киян «царство кераміки»творів художнього текстилю, які, втім, почувають себе у просторі «ЦеГлинаАрт» доволі впевнено. Мистецтво тканини настільки органічно, майже «в любовному екстазі», поєдналося з мистецтвом глини, що є підозра — це не останнє їхнє «побачення» в галереї.

Безперечно, ця співзвучність текстилю і кераміки виникає не випадково. Киянки Наталія Борисенко та Олеся Дворак-Галік — випускниці Львівської національної академії мистецтв (у минулому — Львівський державний інститут декоративно-вжиткового мистецтва), і обидві у своїй творчості наслідують головні принципи львівської мистецької школи — такі, як увиразнений вектор етнічної і національної ідентичності, глибоке осмислення надбань вітчизняного та світового мистецтва, запозичення всього найкращого з авангардних течій у поєднані з національними традиціями. І хоча ці дві талановиті пасіонарні жінки-творці є самодостатніми й суверенними художницями, кожна з яких на виставці показує самобутність свого мистецького обличчя разом з особистим та емоційним переживанням світу, однак вони є творчими однодумцями, які йдуть, хоч і різними стежками, проте, все ж, схожими формально-художніми шляхами.

Львівська alma mater привчила їх (Н. Борисенко в 1970-х — на відділі художнього текстилю, а О.  Дворак-Галік у 1990-х — на відділі художньої кераміки) не боятися образно-пластичних експериментів, що дає змогу мисткиням тепер сміливо балансувати на межі конкретного та умовного, фігуративу та абстракції як у текстильних, так і в керамічних композиціях. Тому експериментальний емоційний текстиль пані Наталії та авангардна темпераментна кераміка пані Олесі, які захоплюють внутрішньою художньою свободою їхніх авторів, не суперечать в експозиції «ЦеГлинаАрт», а чудово витримують сусідство і збагачують одне одного.

НАТАЛКА БОРИСЕНКО. ПАННО «ДОРОГА НА ЗАХІД СОНЦЯ».

ФРАГМЕНТ. ТКАНИНА; КОЛАЖ, ШИТТЯ (2017)

 

Поняття текстури в мистецтві доволі широке й багатозначне, про що свідчать і твори Н. Борисенко та О. Дворак-Галік: переважно абстрактні композиції, які заряджені динамічною енергією, ритмом, рухом, які приваблюють злагодженістю кольорових поєднань, а гармонія та колір разом з характеристиками його яскравості — це головні складові поняття текстури, яку жіночий творчий тандем поклав у основу ідеї свого арт-проекту.

Відомо, що текстуру зображення можна створювати штучно — у вигляді структур із графічних знаків, шрифтів, відрізків ліній, фрагментів трансформованих геометричних фігур. Так, великомасштабна керамічна інсталяція «Не будь плаский», яка привертає до себе увагу в центрі експозиції, а також декоративні композиції «Керамічний механізм», «Замкнуте коло», «Розмова на двох», скринька «Котушки» (усі із шамоту, декорованого яскравими поливами, в техніці ручного ліплення), побудовані на різноманітних варіаціях форми кола та овала з виразними текстурами і фактурами, які постали в художній уяві Олесі Дворак-Галік і талановито відтворені нею в експонатах виставки.+

Різнокольоровими геометричними фантазіями марить і Наталка Борисенко у своїх монументальних за розмірами текстильних панно: «Дорога на захід сонця», «Зелена композиція», «Рожева композиція», «В крапочку», які майстерно виконані художницею в її авторській техніці на межі колажу й шиття.

На виставці переконуємося, що текстура є важливим елементом і зображень у природі, знайдених нашими мисткинями в структурних елементах листя дерев (Н. Борисенко. Триптих-панно «Три дерева». Тканина; колаж, шиття), екзотичних рослин та квітів (О. Дворак-Галік. Декоративна пластика «Рослини на рифах», «КоралоКвітка», «КоралоКактус» — усі із серії «Мексика». Шамот, поливи, ліплення).

Око митця легко розпізнає текстуру хмар, води ба навіть, сонця (Н. Борисенко. Декоративні панно «Між краплинами», «Водна гладінь», «Сонячні зайчики». Усі — бавовна, розпис, гарячий батик), що не може не дивувати пересічного глядача.

Слово «текстура» з латини перекладається як «тканина», «зв’язок», «будова». І саме ці слова, напевно, є ключовими до розуміння «артівської» ідеї, якою захопилися Олеся Дворак-Галік і Наталка Борисенко. Проте головне, що в експозиції вибудовується атмосфера гармонії мистецтва тканини та кераміки — двох потужних видів сучасного професійного декоративного мистецтва України, яке розвивається в руслі загальноєвропейського художнього процесу, проте на тлі шанобливого ставлення до історичних традицій національного образотворення.

Зоя ЧЕГУСОВА, заслужений діяч мистецтв України, фото автора
Рубрика:
Газета:

ART UKRAINE про фестиваль “ЦеГлина”

Олеся Дворак-Галік: «Ми працюємо, щоб представляти столиці мистецтво керамістів»

Своє п’ятиріччя святкує фестиваль сучасної кераміки «ЦеГлина». ArtUkraine поговорив із його засновницею, керамісткою Олесею Дворак-Галік, про діяльність однойменної галереї, ініціативність у культурі й про те, як формувати тренди в мистецтві. 

 

Олесю, розкажіть, з чого починалася ваша організаторська діяльність стосовно виставок кераміки в Києві?

Коли в 2012 році в Музеї сучасного мистецтва, що базувався  тоді на вул. Глибочицькій, відбулася моя перша персональна виставка «В ритмі сонця», для мене було несподіваним, що її відвідало багато незнайомих людей. Це надихнуло. Тому я залюбки організувала разом із Оксаною Білоус фестиваль «Сучасна кераміка в урбаністичному просторі», який відбувся на території колишньої швейної фабрики на вул. Боричів Тік в рамках проекту «Літо на «Юності». Тоді часи О. Білоус презентувала виставки предметного дизайну в P.ART.COMі, і  я співпрацювала з її галереєю. Вона хотіла організувати показ кераміки і скла під відкритим небом, на зразок «Фестивалю скла і кераміки на траві» у Санкт-Петербурзі. А я запропонувала зосередитися на кераміці, бо саме її  мені хотілося розвивати. Ми намагалися представити садово-паркову пластику,  монументальну скульптуру і інсталяції з кераміки. Так стартував наш перший проект, що заклав основу «ЦеГлині».

 

Фестиваль Сучасної кераміки в урбаністиному просторі

Після закриття галереї «Гончари» на Андріївському не було великих проектів (окрім персональних та виставок Спілки художників), де показували б багато кераміки. Це теж стало для вас поштовхом?

Зазначу, в галереї «Гончари» у дворі була ще виставкова зала, про яку мало хто знав, де теж експонували кераміку, але художників не піарили. Я про неї дізналася лише тому, що там виставлявся Володимир Хижинський. Фактично ми започаткували фестиваль через те, що мені самій не було в Києві проекту, в якому я б із задоволенням брала участь. До виставок  сучасного живопису і скульптури нас керамістів не допускають, бо наше мистецтво сприймають як другорядне. А мені весь час хотілося заявити, що у керамістів є не менш цікаві твори, і ми можемо робити і contemporary, і що завгодно. Хотілося показати різноплановість сучасної художньої кераміки, об’єднати професійних керамістів.  Але п’ятирічний досвід показав, що це утопія. Насправді, коли люди об’єдналися, то зрозуміли, що їм потрібно рухатися у різних напрямках. Відмежувався посуд і ужиткова кераміка, яка знову набула популярності, бо люди повертаються до використання керамічного посуду у побуті. Оскільки мистецтво мало продається, у багатьох керамістів немає стимулу його робити. Їм легше виготовити посуд на замовлення і швидко отримати дохід, ніж займатися творчістю. Хоча деякі майстри продовжують творити незалежно від того, продається робота чи ні. Кожен рік після того, як ми провели фестиваль, багато людей чекає, що наступного року ми покинемо цю справу через складнощі організації і фінансування.

 

А ми навпаки, чекаємо, коли буде наступний…

Так, і коли я зрозуміла, що є люди, які чекають на наступний, я собі дала установку, що буду продовжувати фестиваль, поки мені буде цікаво.

 

«ЦеГлина» (2014)

 

Як ви будували смислове наповнення фестивалю, обирали тему?

Кожен рік ми намагаємося закласти у фестиваль якусь соціальну складову. Ідеєю першого фестивалю був показ кераміки на вулиці. Однак виявилося, що у нас мало художників, які створюють композиції, здатні витримати навантаження вуличної атмосфери.  І ми перейшли в приміщення. Другий захід отримав назву «ЦеГлина» (2014) і відбувся у виставковій залі НСК «Олімпійський». Метою фестивалю було представлення ВУЗів України, які навчають мистецтву кераміки. Ми показали дипломні роботи студентів Національної Львівської академії мистецтв і Львівського коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Я запросила співкуратором Юлію Островську для того, щоб забезпечити мистецтвознавче підґрунтя і фіксувати цю подію. Долучилася і Зоя Чегусова, яка написала аналітичну статтю. Вона нас завжди підтримує, намагається відвідувати наші виставки, надати свою пораду. Приємно, що нас приїздили привітати науковці із Опішні і Полтави. Третій фестиваль (2015) ми провели вже не в міському просторі або сучасній залі, а в музеї «Духовні скарби України». Це теж був цікавий досвід, адже ми вважаємо кераміку високим мистецтвом і прагнемо долучитися до класичної спадщини. Після виставки найкращі твори поповнили колекцію музею, були представлені на аукціоні «Корнерс».

 

І так несподівано народився арт-простір «ЦеГлинаАрт», який прийняв четвертий фестиваль…

Річ у тім, що в музеї «Духовні скарби України» дуже велика виставкова зала (600 кв. м), а з кожним роком цікавих робіт для показу все менше, і важко зібрати масштабний проект. Менше представлено напрямки, які ми хотіли б розвивати (інсталяції, арт-об’єкти), не бачимо творчих експериментів молоді. Відсіялися деякі митці, бо ми вимагаємо участі у фестивалі новою роботою. Можливо, ці речі відбуваються природно. Хтось народжує діток і відходить від професійної справи. Хтось через фінансові проблеми не має можливості обпалювати. Деякі не хочуть, щоб їх твір відбирали, хоча насправді, проводячи відбір, ми відсікаємо непрофесійну кераміку або ту, що не відповідає меті фестивалю. Фестиваль намагається презентувати і пропагувати сучасне мистецтво, зроблене в останні один-два роки. Ми хочемо, щоб митець розвивався, йшов в ногу з часом, експериментував, придумував щось нове.

 

“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”

 

До того ж, мабуть вже назріла необхідність перейти в свій простір. Нинішній я планувала задіяти як свою власну майстерню-галерею. Потім вирішила − нехай фестиваль проходитиме у меншому за площею приміщенні (200 кв. м), але тут будуть показані кращі твори однодумців, людей, які працюють в команді, готові іти разом на будь-які проекти. Зі мною колеги – Гія Міміношвілі, В. Хижинський, Юрій Мусатов – які розуміють, що є спільна справа – наша професія – сучасна кераміка, і ми намагаємося рухатися до однієї мети. Ми дуже різні індивідуальності і митці, але можемо домовлятися про співпрацю, висловлюватися стосовно наших робіт одне одному і не ображатися. Ми домовилися, що будемо розвивати проект разом допоки в нас є інтерес.

 

Ваше мистецьке угрупування збирається і обговорює наступні проекти разом?

Яким має бути наступний фестиваль, напевно, вирішую я, тому що хтось один має взяти на себе місію генератора ідей, відповідальність за рішення, систематично організовувати нові проекти. Коли в серпні 2016 року ми відкрили галерею фестивалем, відвідувачі запитували, що ми плануємо наступного разу. Це спонукало проводити поміж фестивалями виставки і показувати різну кераміку. Оскільки ми називаємо себе професіоналами, то можемо розвинути будь-яку тему. Ідей завжди багато, дехто хотів би бачити і персональні виставки, але їх готувати довго, складно зреалізувати творчо і матеріально, адже потрібно спромогтися заповнити великий простір.

 

Мистецький Арсенал, Скульптурний салон, 2015

 

Стежачи за виставками галереї, я помітила, що не всі автори мають справу зі скульптурою, так само, як з пластами, мініатюрою. Який проект був найвдалішим за ідеєю, втіленням, якістю робіт, цікавістю до нього відвідувачів?

Кожен раз – це інші емоції і твори, інші проблеми і їхнє вирішення. Цікавість до нового проекту залежить від того, як був зроблений попередній. Для мене немає різниці: працювати із площиною або з об’ємом. Мені здавалося, тема панно буде благодатною, а виявилося, немає що показувати. Часто художники створюють речі на замовлення, і вони розходяться з майстерні. Не всі розуміють, як працювати із пластами. Приходиться пояснювати, що на пласті так само можна передати ідею, як у живописі, тільки керамічними фарбами. Скульптурних робіт, особливо абстрактних форм, за останні п’ять років стало більше. Цікаво спостерігати, як увесь час видозмінюється посуд Г. Міміношвілі і Ю. Олійника. Художники кожного разу додають щось нове і вписуються у різні за тематикою виставки. Пересічні люди іноді не уявляють, які трансформації форми переживає кераміка, бо їм немає де це побачити в звичайному житті.

 

Наразі ваш арт-простір – єдиний в Києві, який спеціалізується на експонуванні художньої кераміки. Свою нішу ви зайняли, у вас з’явилося певне коло прихильників-відвідувачів.

Так, багато різних людей. Ми хвилювалися, що в нове місце, до того ж, розташоване у промзоні, ніхто без спеціальної реклами не піде. Виявилося, люди приходять сюди цілеспрямовано. Деякі відвідують наші проекти, починаючи від першого фестивалю, деякі відслідковують саме фестиваль.

 

“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”

В інших містах України є подібні галереї або керамічні проекти?

Я не знаю галерей, які б відстежували розвиток сучасної кераміки, організовували аналогічні заходи. Навіть у Львові, де багато керамістів, таких консолідуючих проектів немає. Окремі речі виставляються з-поміж інших різновидів мистецтва живопису, скульптури, на персональних виставках, «Весняному салоні». В Ужгороді так само кераміку виставляють у галереях. З 2014 року у Чернівцях проходить Міжнародний пленер художньої кераміки «Буковина». До речі, деякі митці саме на ньому дізналися про нашу галерею.

 

“ЦеГлина”, музей “Духовні скарби України”

Щодо Києва, ми завжди приймаємо участь у виставках секції декоративно-прикладного мистецтва Спілки художників. Якщо брати загальноукраїнські виставки у Будинку художника, потрапити туди сучасному мистецтву дуже важко. Там віддають перевагу традиційному або фолк-напрямку. Нещодавно ми брали участь в скульптурному проекті CORPUSCOLUM, де показують абстрактні скульптури і куди активно запрошують керамістів, які, до речі, становлять половину експонентів. Вважаю великим прогресом з боку організаторів заходу залучення не класичних скульпторів, а людей, які працюють з об’ємом, не має значення, в якому матеріалі. Наприкінці квітня я експонувала свої скульптури на ленд-арт проекті «Ландшафтна весна 2017», що відбувся у Національному ботанічному саду ім. Н. Гришка. Таким чином, в Україні є проекти, де кераміст може застосувати свої здібності, але специфічного всеукраїнського немає. Раніше єдиним центром, де було професійне середовище, куди я могла приїхати поспілкуватися з керамістами, була Опішня.

 

Виставка “Вічне коло”

“ЦеГлина”

 

Опішняни могли б презентувати у вас свої проекти і вас запрошувати до себе.

Звісно. Цього року, напевно, вперше відбувся деякий поступ: мене та інших потужних керамістів (Світлану Пасічну, В. Хижинського, Сергія Радька, Нелі Ісупову) запросили бути членами журі на Бієнале кераміки, що відбудеться влітку 2017. Ми погодилися на їхні умови: не брати участі в конкурсі, лише відбирати твори і експонуватися в спільній виставці. Насправді це дуже хороший досвід, бо я заінтригована: чи впізнаю почерк колег, адже участь у конкурсі буде анонімною. Опішняни теж вимагають нових робіт і переможця нагородять грошовою премією. Цікаво, чи грошовий приз стане стимулом для художників зробити своєрідний твір. Знову ж таки, в усьому світі бієнале проходять переважно у великих містах, відомих центрах або столицях. А хто зможе приїхати на бієнале до Опішні? Дорога туди складна.

 

Чого ви мрієте досягти у своїх проектах?

Я все-таки мрію брати участь у якості митця в спеціалізованих керамічних заходах в Україні і за кордоном. Звісно, я хочу представляти «ЦеГлину» у світі на міжнародних виставках, але наразі це складно, бо по-перше, мій проект має пройти конкурсний відбір, по-друге, потрібно заручитися серйозною фінансовою підтримкою. Сподіваюся, нам вдасться зробити з української художньої кераміки потужне явище, відоме не лише у нас в країні, а й у світі.

 

Олеся Дворак-Галік

Мої роботи в ART HUB

13509045_613700592140323_253271028939139580_n

Hub

13518194_10208938471874569_670170010_o

 

Прогулюючись вулицею  Богдана Хмельницького повз будинку 8/16 і заглянувши у вікна ART HUB ,можна побачити мої керамічні твори.